Сад Гефсиманський темрявою вкрився,
Мов перед бурею вмить занімів.
Слухав уважно, як хтось там молився,
Сльози кривавії лив.
Сад Гефсиманський пізнав свого Друга,
Люди ж пізнать не хотіли Його.
Дико кричали, чинили наруги,
Бога розп’яли свого.
О, схаменися, невірний народе,
Геть із душі зле невір`я відкинь,
Не завдавай їй свідомої шкоди,
Вір, що то був Божий Син.
Знай, що настане остання година,
Бог для невірних відкриє Свій суд,
Там не покається жодна людина,
Бо вже не буде спокут.